Про зміни

Щойно дали відбій тривоги, отже - нарешті маю трохи часу записати те, що вважаю за необхідне. 

Історій багато. Від початку війни таке відчуття, що швидкість плину часу уповільнилася вчетверо. Тобто, за три доби ніби то вже як два тижні минуло. І з енергетичної і з екзистенційної, і навіть із суто фізіологічної та психологічної точки зору все зрозуміло.

Щоб зберегти розум, постійно намагаюся за можливості дотримуватися звичного режиму. Підйом як завжди за розкладом (неважливо о котрій годині я заснув). Потім одразу - обов'язкова ранкова кава, сніданок з бутербродами і 15-30 хвилин на історичну документалістику. Робота та новини потім, але з початку треба знайти - де ж цей та сама точка, в якій цей історичний процес зациклюється та починається спочатку...

До речі, з цього приводу перша історія.

Все було зрозуміло вже у понеділок вранці 21 лютого. І вже тоді я почав пояснювати в усіх своїх розмовах, що відбувається. А у вівторок 22.02.2022 я вже казав кожному, що психічно хворий недодиктатор недоімперії, здається, має якійсь пунктік і почав Третю Світову Війну в таку красиву дату. Так само, як минулого разу він атакував Грузію 08.08.08...

Рано вранці 24 лютого, коли я прокинувся о п'ятій годині ранку і за кількістю повідомлень у смартфоні вже було зрозуміло, що відбувається. Проте я навіть не став дивитися, що там. Натомість, як завжди, зробив каву та сніданок, подивився уривок "Русскіє Євреї" у виконанні Леоніда Парфьонова. І тільки о 5:30, коли над будинком просвистіла ракета (дуже дивний звук, який разюче відрізняється від будь-яких звуків мирного життя) - я зрозумів, що пора відкривати повідомлення і починати працювати...

Таким чином, я свідомо дав собі додаткові пів-години мирного життя.

Далі все зрозуміло. Повідомлення, координація, звіти і таке інше... Працював як завжди і тільки коли діти прокинулися (як завжди о 6:30) - мав сказати дружині, що Росія розпочала підступну, мерзенну війну проти України.

Таким чином, я свідомо дав їм ще додаткову годину мирного життя.

А життя змінилося миттєво. Все, про що раніше можна було думати і планувати, раптом, стало неважливим. Хотілося одразу бігти до військкомату і реєструватися у теробороні, але координатор сказав "цить, працюй там де ти є і тим, чим найкраще можеш". І з того часу постійно я зустрічаюся з десятками людей, пояснюю, роз'яснюю, відповідаю на запитання... Про мене пишуть в газетах, беруть інтерв'ю... Це надзвичайно важливо, бо ще й три дні по тому все одно люди, які не стикаються із цим - не вірять в те, що це відбувається насправді...

Дітям пояснили необхідне, підготували речі, вирішили, що тікати нема куди а і немає необхідності. В поточній ситуації, як на підводному човні, кожний зайвий рух і метушня створює додаткові проблеми та погіршує ситуацію. Хлопці, вислухавши мене, спочатку якось самостійно почали тренуватися на комп'ютері воювати в умовах міста. Навіть однакову форму наділи... Жартую, але не дуже. Міша взагалі знає все і я постійно уважно слухаю усе, що він каже. Він зчитує інформацію безпосередньо з Космосу. Про це окремо розповім.

Разів у 100500, порівняно із подіями Зими що Нас Змінила, зросла відповідальність і відчуття єдності. Страху не було. До цього були давно вже готові і вдома від березня 2021 року постійно підтримуваався необхідний запас продуктів та необхідних речей. 

Разом із нами блискавично почав змінюватися і світ навколо. На другий день героїчного спротиву орді варварів "мишебраттів" було зрозуміло, що жодної милості до них не буде і це є, насправді, кінець імперії. Тієї самої, про яку протягом року я детально розповідав своїм студентам з усього світу. Яку колись, по молодості, я вважав за батьківщину.

Отже, тепер слово - моя зброя. Допоки маю електрику та інтернет - продовжую. Навчаю студентів українській мові. Мові - вільних людей, які із величезною підтримкою з усього цивілізованого світу зараз борються за своє майбутнє та майбутнє вільних людей.

Слава Україні. Героям Слава.

Слава Нації. Смерть Ворогам.

Прощавай зброя?

Зранку хотілося так багато сказати... Стільки цитат одна за одною спадають на думку...

Але єдине, що я пригадую зараз - це власні відчуття з дитинства. Коли без попередження (як це зазвичай бувало в Барнаулі у разі навчальної тривоги) раптом посеред дня тишу і спокій розірвала сирена тривоги.

Здається, це був 1983 чи 1984 рік. Апофігей апофєозу радянської імперії. Я був один на дворі і якось не було нікого, ніби вимерли усі сусіди. Я ніяк не міг зрозуміти, що ж робити, озирався по сторонах, побіг додому, і, зрештою, сів на сходи у під'їзді на першому поверсі та став плакати.

Я очікував, що все, це кінець. Зараз прилетять ракети і знищать мене разом із містом, в якому я живу. За кілька хвилин в той самий під'їзд зайшла Мама. Це було несподівано, тому що зазвичай вона не приходила на обід. А тут це було ніби явлення ангела, що зійшов з небес щоб урятувати мене.

Мама приходила уві сні ще минулої п'ятниці. Загалом, здається, всі родичі з того часу приходили. До сьогоднішнього ранку я вважав, що це вийнятково через мою зануреність в історію роду і пошук родичів.

Але бачу - ні. До того ж виявилося, що не тільки зі мною таке було. Наші предки прийшли до нас зараз. Напевно, щоб попередити та допомогти. 

Інша історія - варта окремої публікації без коментарів. Ввечорі 22.02.2022 мав розмову з другом дитинства. Пробував пояснити йому, що до чого... Давав різні приклади і статті про цивілізації і різницю світів, казав про те, що наступна війна буде останньою і найбільш руйнівничою в історії людства...

Глухо. Ось що він вважає за правду. І сьогодні о 4:30 ранку весь світ побачив, як реалізується їх варварське плекання домінування і знищення...

Sergey Green · Farewell to Arms - Reply from Russia