Рік тому я востаннє писав і якраз з приводу різдва.
Та раптом виявилося, що варто цього року написати продовження історії сімейної ялинки. Вона особлива, і буквально кожний, хто зустрічається зі мною в онлайні питає про неї. Вона того, дійсно, варта:
Кілька разів, відповідаючи на питання про неї я розповідав стисло історію, яку 10 років тому записала Мама.Навіть важко в це повірити вже - десять років... Але сьогодні, можливо через традиційну паузу, що я взяв на свята, я зрозумів, що продовження історії ялинки, само по собі, варто того, щоб його записали сьогодні.
Для початку, я сьогодні усвідомив, що тоді, на новий 2015 рік - це був останній раз в тому житті, коли Мама встановлювала і прикрашала цю ялинку. В жовтні 2015 року Мами вже не стало, а потім на багато років залишки того життя поневірялися по різних закапелках. Але те, справжнє, життя ніби було законсервоване допоки не настане потрібний час.
Я згадав сьогодні, що ялинка і стародавні ялинкові прикраси - були чи не найпершими, що я надіслав з Запоріжжя до Львова, коли переїхав сюди у 2022 році. І саме новий 2023 рік у Львові був перший, коли цю ялинку було зірано знову і прикрашено. Та відтоді це вже купа нових традицій, що із нею пов'язані. Ціле нове життя.
Щороку тепер ми збираємо її у Листопаді, а розбираємо у Червні. Щороку на ній з'являється одна нова прикраса, підписана датою, коли її було придбано. Половина древніх іграшок з неї була переправлена в США (не всі, на жаль доїхали), але ось вже три роки як вона є дуже важливим зв'язком між світами. Якраз про ялинку, як про зв'язок світів несподівано сьогодні прийшла думка.
Справа в тому, що коли ялинка приїхала до Львова, її стовбур, виготовлений на радянському воєнному підприємстві у Барнаулі на початку 60-х років на особисте замовлення мого діда з нагоди подорожі Союзом чеських мандрівників Зікмунда і Ганзелки, був чимало пошкоджений і практично її не можна було нормально зібрати знову. Щоб встановити ялинку у Львові 60 років по тому, довелося звернутися до знайомих на українському воєнному підприємстві, які скопіювали і зі збройної сталі відтворили стовбур ялинки, що скручується. Що, з того часу, дозволило щороку перетворювати її на символ незламності, надії і майбутнього життя.
Такий своєрідний міст між різними світами.
Але дуже символічно звучить тепер давньоримске - Alea iacta est. Rubico est transit.
Залишити все зло в минулому. Вибір зроблено. Свобода - це наша релігія.
З Новим Роком життя і з Різдвом. Так переможемо.
