

В письме своему внуку он написал.
Когда началась война было ему 25 лет. На фронт ушел с первых дней, прошел по указанному маршруту и вернулся после Победы уже тридцатилетним с многочисленными боевыми наградами.
Вот с этим фронтовиком мне доводилось отмечать день Победы. Мой муж считал обязательным навестить родителей в этот день, поздравить с победой, посидеть за столом, поговорить... Но, Михаил Петрович почему-то очень не охотно делился с нами воспоминаниями.
Как-то на дежурный вопрос сына - "Ну, папа, расскажи о войне!" он поделился впечатлениями о Кенигсберге. Парня из сибирской глубинки потрясла культура, с которой он столкнулся впервые. Он рассказывал нам, что в очень красивом доме, где они расквартировались были очень хорошие хозяева. Был там большой подвал с припасами. Так вот, его настолько потряс свежий вкус некоторых овощных консервов, что он помнит его всю жизнь. Больше таких продуктов поесть никогда не довелось.
Было в этих воспоминаниях что-то недосказанное, Было такое ощущение, что после 4-х лет войны, когда он стал в этой войне победителем, что-то его угнетало. Очень эмоционально он все воспринимал.
Последний день победы Михаил Петрович отмечал в 2000 году - 55 лет без войны.
Как бы послесловие, с сайта "Подвиг народа",
Здесь я узнала, что свекр в войне с июля 1941 года, участвовал в боях за Ельню, Калугу, Витебск, Борисов. Во время летнего наступления в июле 1944 года в уличных боях в Борисове уничтожил 3-х немцев.

За трех убитых немцев дали медаль "За отвагу", а за хорошо поставленный учет на обозно-вещевом складе дивизии уже полагался орден "Красной звезды".
Поважаю таких людей. Брат мого діда теж брай участь у війні і загив у перші дні її. Я дізналась випадково про точну дату його смерті. Одного разу в коледжі КНТЕУ. Наступив час зачотів в коледжі. За пару викладач не встиг принять в всіх зачоти і попросив зайти на каферу після пари. От я так і зробила, пришла на кафедру очікую свою очередь. Як сьогодні помню це було 10 травня. Всі обговорюють День Перемоги і всі кого там замордували. Я зразу згадала дідового брата, якому ледь 18 виповнилось його звали Сергієм, в нього був дуже красивий почерк. Стою я в очереді, а серце кровью обливається і тут чую, що є сайт де вказані всі люди якіх замордували німці. І вирішила за будь-яку ціну дізнатись по цей сайт. Дівчата лаборанши оказалися на прочут благородні особи за любки позали сайт і помогли найти потрібну людину. Ми швидко знайшли Сергія. В його справі розповідалось як він на третій день війни попав в плен, як над ним знущались, коли помер, де захован в Германії.
ОтветитьУдалить