Різдвяне (щоб пам'ятати)

Бог свідок - я не хотів дивитися цей фільм. Я і вперше навіть до середини не зміг додивитися, а зараз - й поготів...

Але сьогодні хтось в одній з українських груп, де я подекуди спілкуюся, розмістив тей лаконічний та напрочуд чуттєвий пост:

Якщо ви не розумієте англійською, то я перекладу (чи варто перекладати російською для тих, в кого "щелепа не пристосована до української"?):

Кожного разу, коли ви почуєте цього року "Щедрик", будь ласка, пам'ятайте, що його автор, Український композитор Микола Леонтович, був вбитий росіянами 23 січня 1921 року.

101 рік по тому росіяни все також вбивають Українців. Тому це не "війна путіна". Пам'ятайте це. 

Щасливого різдва.

І ось після цього - я мав не просто подивитися цей фільм знову. Я мав додивитися його до кінця. 

Ще з зими 2013-2014 року, яка нас змінила, доволі часто доводилося згадувати, або пояснювати, що якщо уважно дивитися на те, що відбувається зараз - можна зрозуміти, що відбувалося у минулому. Ось і цей випадок - якраз про те, щоб розуміти, що відбувалося в звичайному повсякденному житті людей, через мирне існування яких прокотилася війна.

Вдивляюсь в обличчя героїв фільму на постері і постійно порівнюю з фотографіями предків, які збереглися. Та, так само, з фотографіями багатьох знайомих мені людей, яких вже немає, бо вони загинули на війні. Слухаю різдвяну проповідь Отця Павла, який ніби знову розповідає десь з глибини моєї душі. Про що?

Про те, що попри всі намагання зла знищити все, що існує - частина життя завжди пребуває і, навіть з найменшої частини, відновить і переможе, хоч інколи нам і буде здаватися, що це неможливо. 

Цікаво, що за тиждень, що минув перед різдвом, я мав стільки випадків, коли, спілкуючись з нашими іноземними партнерами, мене просто душило від безсилля... Від усвідомлення, що всі ці поважні люди, при всьому їх ввічливому поводженні - не бачать і не розуміють, не можуть зрозуміти, яка війна і за що відбувається на теренах України. І інколи доводилося доволі жорстко пояснювати, але навіть це - марно. Не бачать, не чують, не розуміють...

І цікаво, що на цей різдвяний вечір від тієї злості і безсилля не лишилося геть нічого. Напевно, та сама частина вічного життя прибрала сьогодні все зайве і хтось ніби сказав "Нехай. На все Воля Божа..."

Тому, дякую Тобі, Боже, за все. Поки є можливість - робимо, що должно і нехай будь, що буде.

Хростос ся рождає. Славімо Його.

Так переможемо.