І це було для загалу, коли я був ще у процесі постійного, щоденного спілкування із всесвітом. Та сьогодні, напевно, такий день, коли треба щось записати для себе і якось позначити цей день. Щоб пам'ятати.
Не те, щоб за цей рік не було про що написати. Навіть зовсім навпаки. Кількість змін в житті за цей час така, що час казати про зовсім нове життя. І якщо раніше такі зміни я розумів, так би мовити, ретроспективно, то тепер я буквально відчуваю, як змінююся я сам і як змінюється все навколо. Як я сам називаю це (так само, як доволі часто доводиться чути такі ж самі слова від інших людей) - це скоріше не зміна, а повернення до того справжнього себе, яким я був, та старанно намагався сам винищити, та багато інших людей допомагали мені у цьому. Здається, настав час збирати каміння ;)
Що виявилося?
А виявилося, що спілкування з людьми, якого з 2019 року я трохи додав до свого повсякденного життя і допомога іншим - важливе. Важливо ніколи не зволікати з тим, що ти хочеш сказати і робити це негайно. Бо іншої миті може просто не бути. Може прилетіти ракета (як за цей рік це неодноразово було у Запоріжжі і у Львові) і обірвати буль-які плани на майбутнє. Та, крім того, через те, що ти хочеш сказати через тебе промовляє сам Бог і те, що ти хочеш сказати ти і сам не зрозумієш, але хтось інший має це почути і це буде важливо.
Так само, як важливо уважно слухати, тривати свої очі і вуха відкритими, бо так само від інших людей ти раптом почуєш те, що є важливим для самого тебе.
Виявилося, що важливо віддавати. Саме віддавати і віддавати більше, ніж хтось інший очікує, бо таким чином щодня, щомиті відбувається великий процес Творіння і ти відчуваєш себе його частиною і так само потім несподівано отримуєш все, що тобі потрібно і саме тоді, коли потрібно. Саме так ми спілкуємося з Всесвітом і Всесвіт спілкується з нами.
Виявилося, що важливо знати і пам'ятати про коріння, про усіх тих людей, що були у цьому Всесвіті до тебе. Розуміти історію роду, життєві ситуації і вибір, який в тих ситуаціях робили твої предки і через це знання ти легко побачиш велич життя і легше зрозумієш самого себе і вибір, який тобі самому треба зробити. Бо кожна людина і кожний окремий вільний вибір є частиною цього Всесвіту і одночасно впливає на все, що було, що є і що ще настане. За рік, що минув і за кілотонни інформації, яку мені вдалося зібрати до початку війни 24 лютого 2022 року та після нього - просто дивуюсь, як одні і ті ж самі імена, одні і ті ж самі люди в різних поколіннях проходили через це.
Важливо відчувати це мереживо буття і легко відпускати все, не переконувати Всесвіт в тому, що саме ти краще знаєш, як все має бути у ньому. Що будь-яке намагання переламати, наперекор тому, як все складається примусити щось або когось бути іншим, не таким, як складається - призводитьт тільки до погіршення ситуації і запускає тебе на нове коло аж допоки ти цього не зрозумієш. Важливо цілком віддатися Волі Всесвіту і довіряти їй.
Тому, напевно, в Страсну П'ятницю, коли Отець Павло покликав мене і довірив нести Плащаницю під час вечірньої служби у Каплиці Святого Духа, склалося розуміння того, що про це треба записати. Щоб пам'ятати. Щоб не забути. Щоб рухатися разом із цим Всесвітом далі. Та в той самий день, в етері Львівського радіо прозвучала про це розповідь:
Рік тому на Великдень, переповнений емоціями та відчуттям, що тільки зароджувалося, я йшов проспектом Соборним у Запоріжжі із пакетом якихось продуктів з гуманітарної допомоги і не розумів до кінця, що має статися далі, проте вже розумів, що це початок нового життя, яке мало бути прекрасним. Я ще не знав яким чином, але рік по тому, зустрівши Великдень у тій самій церкві, куди мене привели 13 червня 2022 року я значно краще розумію, як це працює. І тепер це навіть не якесь абстрактне відчуття - це розуміння того. як Всесвіт працює і впевненість. Впевненість в тому, що той, хто має керує процесом і має план щонайменше на тисячу років - все управив так, як мало бути.
В великих і маленьких деталях (які важливі, так) багато разів за цей рік мені доводилося бачити Волю, яка керує нами. Як сьогодні сказала донька Саша, я, здається, дійсно "розпакував духовної семінарії". Тому, сподіваюся, моє навчання тепер продовжиться у гармонії із самим собою і з Світом, який оточує мене.
Крім традиційних фраз, які я часто використовував в текстах тут - Дякую тобі, Мама (і тато, до речі, яким би ти зараз не був і як би боляче не було розуміти, що розум твій затьмарений зараз) - та в публікаціях у фейсбук - Так переможемо (можна багато говорити про зміст цієї короткої фрази, але сьогодні єдиний про "смертю смерть подолав") - маю сьогодні вдруге повторити та зафіксувати ще одну:
Дякую, отче, що Ви є. Дякую за все.
